Bookchallenge_ua: Білий кролик в твоїй голові

Bookchallenge_ua — проект писателей Катерины Бабкиной и Марка Ливина, которые поставили себе цель прочесть 400 книг за год. Каждую неделю Buro 24/7 публикует отчет об их успехах и приключениях.

 

Мені подобається свіжа і, головне, незатерта думка про те, що ніщо не береться нізвідки.

Щоби вийняти щось із торби, треба спершу щось у торбу покласти. Щоби зігрітися і вдихнути особливий запах спаленого цьогорічного дерева, треба поставити дрова в пічку. Щоби прочитати щось в "Вікіпедії", треба, — ви ж, як і я, нечасто про це замислюєтеся? — щоби хтось спершу написав туди те, що ви потребуєте прочитати. Щоби чарівник дістав з капелюха білого кролика, треба спершу взяти білого кролика і загорнути його в спеціальну чорну хустку з гачком, котра підвішується до столу з боку чарівника, обов’язково теж чорного (столу, чарівник — за бажанням), і капелюх теж має бути чорний. І от, продемонструвавши вам порожній капелюх, чарівник кладе його на край столу, показуючи, що і руки в нього порожні, а тоді, беручи капелюх знову, обережно підважує згорток і кладе його в капелюх: і згорток чорний, і стіл чорний, і капелюх чорний, і ми нічого, звісно, не помічаємо, і щоби я зараз написала це довге речення, потрібно було, щоб хтось спершу розмістив на youtube відео з іншого боку столу чарівника.

Так і з нашою головою. Не в сенсі, що там в глибині кожного чорного згортка — білий кролик, а в сенсі, що для того, щоби дістати з голови ідею, рішення, схему чи думку, треба спершу щось туди покласти. А позаяк з самого нашого народження цілий світ лізе, лізе і лізе нам в голову, то велика роль відводиться контрольованості цього процесу — складання всього собі в голову, як би неоднозначно це не звучало.

В дитинстві я думала, наприклад, що кущі омели високо на деревах — це пташині гнізда, а зелені навіть взимку вони тому, що в кожному такому гнізді спить пташечка і гріє гніздо теплом свого тіла — от воно й зеленіє. В цьому місці хочеться передати привіт Андерсену, Оскару Уайльду, Шарлеві Перро, Братам Грімм (в їх варіації, правда, пташечку потім мала заживо зжерти якась потворна німецька лісова нечисть), Дмитрові Мамину-Сибиряку, Віталієві Біанкі і ще кільком казкарям, чиї твори були доступні мені в віці до 5 років.

Ні, ніхто з них не написав про пташечку, яка спить в гнізді взимку і гріє його своїм теплом. Пташечку я придумала сама на основі тих емоцій та подій, котрі потрапляли до мене з казок, дитячих фільмів, віршиків та історій старших. Ну тобто я абсолютно сама вигадала цю чудесну пташечку і всю метафоричну історію з гніздом, але разом із тим вона по частинах була в мене в голові ще до того, як вигадалася. Це хороший приклад і того, що всі дрова обов’язково згорять і дадуть бодай якогось тепла, — і того, що фільтрація є необхідною.

Що мені подобається в читанні книг (після 5 років) — так це те, що воно є активним процесом. Телебачення, довкілля, інтернет, чужі судження, бачення, погляди, цінності — все це лізе нам в голову саме собою цілодобово, навіть якщо ми залишаємося пасивним споживачем. Така зараз структура життя. Є щось, із чим нам необхідно взаємодіяти, і щось, із чим ми взаємодіяти дуже звикли — і все це транслює інформацію.

З книгою майже не можна провзаємодіяти пасивно чи нехотячи. Її треба взяти і читати. За рішенням взяти і читати приходить необхідність вибирати. За обиранням стоїть знання того, що потрапляє до нас в голову, фільтр усіх думок, знань та поштовхів, з яких потім складаються ідеї, що їх видасть наша голова світові назад. Тобто — усвідомленість.

Усвідомленість — от що подобається мені ще більше за ідею, що ніщо не береться нізвідки. Бо за усвідомленістю приходить відповідальність — за все, що ти думаєш та робиш. До неї якраз і призводить читання книг, так собі і запишіть.

 

Не пропустите: Чому українці не читають? Колонка Марка Лівіна.